Трепетное. Нежное. Осуждению не подлежит. Ибо - первое.
ОСІНЬОСІНЬ
Хмари на небі сонце закрили,
Місяць закрили, зорі сховали.
Дощик моросить, вітер гуляє –
Усе листочки з дерев зриває.
Різні листочки: жовті, рожеві,
Жовтогарячі, червоні вони…
Нібито фарби хтось перекинув
На Україну – в ліси і гаї.
Нібито пензлик отут пройшовся,
Все перемазав в кольори сонця.
Немов полум’ям охоплені зразу,
Стоять тополі, тремтять берези,
Хитаються гілки осик та калини,
Червоніє листя рясной горобини.
Ах осінь, осінь… Яка ж ти чарівна!
Хоча і похмура, а все ж таки дивна.